З 19 по 25 травня 2025 року в Україні вперше проходить Національний тиждень безбар’єрності.

Ініціатива спрямована на формування інклюзивного суспільства, де кожен має рівні права та можливості. Захід  відбувається в межах реалізації Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні до 2030 року, розробленої за ініціативи першої леді Олени Зеленської.

Мета Тижня безбар’єрності — сприяти формуванню в суспільстві культури безбар’єрності: через підвищення обізнаності, мотивацію до змін і популяризацію позитивних прикладів рівності можливостей для всіх.

Розповімо про безбар’єрність та інклюзивність, їхні особливості та значення для розвитку сучасного суспільства.

Що таке безбар’єрність

Безбар’єрність — це принцип організації суспільного простору та взаємодії, за якого кожна людина має рівний доступ до всіх можливостей: освіти, працевлаштування, пересування, участі в громадському житті.

Це не лише про пандуси та ліфти — це і про мову, інформацію, цифрову доступність, ставлення до людей з інвалідністю чи інших соціально вразливих груп.

Безбар’єрність — це підхід, який враховує потреби всіх: людей з порушеннями зору, слуху, опорно-рухового апарату, батьків із дитячими візочками, людей похилого віку, осіб, які пережили травматичний досвід або мають когнітивні порушення.

Це коли кожна людина, незалежно від віку, інвалідності, статі чи інших особливостей, може:

• вільно пересуватись;
• навчатися;
• працювати;
• подорожувати;
• користуватись онлайн-послугами;
• впливати на життя громади та країни.

Йдеться також про зручність, повагу та врахування потреб кожного і кожної.

Маломобільні групи населення це особи, які відчувають труднощі при самостійному пересуванні, одержанні послуги, необхідної інформації або при орієнтуванні у просторі.

Часто помилково вважають, що до цієї групи відносяться виключно особи з інвалідністю. Насправді до маломобільних груп населення входять:

• вагітні жінки;
• діти до 7 років;
• особи, що супроводжують малолітніх дітей;
• люди літнього віку;
• люди з постійними та/або тимчасовими функціональними порушеннями;
• люди з інвалідністю;
• люди, які отримали тимчасову травму, або хворіють;
• люди з нестандартними розмірами тіла: значно більшою або меншою за середню масою тіла, низьким чи високим зростом порівняно з середнім;
• люди, які протягом певного часу можуть бути неуважними.

Про інклюзивність

Інклюзивність — це процес залучення всіх членів суспільства до активної участі в його житті. Йдеться насамперед про ті групи людей, які раніше з різних причин опинялися «на узбіччі» суспільних процесів — не з власної волі, а через недосконалість системи, яка не враховувала їхніх потреб і особливостей.

Це стосується людей з інвалідністю, представників різних національностей, релігій, гендерних і сексуальних ідентичностей (гетеро-, гомо- чи бісексуальних осіб), людей з різним кольором шкіри чи розрізом очей. Вони нерідко стикаються з дискримінацією, нерівним ставленням та обмеженим доступом до базових прав і послуг.

Людина на візку може не мати можливості реалізувати своє виборче право через недоступність дільниць, до яких ведуть лише сходи, а пандус не передбачений.

Люди певної національністі чи сексуальної орієнтації нерідко зіштовхуються з упередженнями.

Жінки — з численними перешкодами у професійному зростанні та публічному житті. Часто причиною такого стану речей є брак обізнаності — багато хто просто не усвідомлює, наскільки обмеженими є можливості інших.

Проте ситуація поступово змінюється. У суспільстві зростає розуміння необхідності і запит на справедливість, рівноправність та інклюзивність. Процес інклюзії вже запущено, і він передбачає залучення абсолютно всіх людей до життя спільноти без винятків.

Основний принцип інклюзії — рівні можливості для кожного і кожної, а також спільна відповідальність за створення таких умов. Це не про спеціальні «пільги» чи привілеї — це про норму, коли всі мають однаковий доступ до освіти, праці, участі у виборах, розвитку талантів, культурного й громадського життя, отримання та надання послуг, участі в економічному розвитку країни.

Серед прикладів безбар’єрних рішень:

• пониження бордюрів і облаштування пандусів;
• тактильні плитки та дублювання інформації шрифтом Брайля;
• доступні сайти, які можна використовувати без мишки;
• туалети, адаптовані для людей на кріслах колісних;
• розміщення важливої інформації на зручній висоті — з урахуванням дітей та людей невисокого зросту.

Універсальний дизайн — це принцип, за яким простір із самого початку створюється з урахуванням потреб якнайширшого кола користувачів.

Всі ці вимоги реалізовано для пацієнтів Охтирського центру первинної медико-санітарної допомоги: